РЕФОРМИ
(частина розділів програми що пропонується до обговорення)

Коли мова йде про реформи, треба розуміти що треба подолати перепони позитивному розвиткові, які існували в попередньому стані, і в новому стані існувати не повинні.

Необхідність запровадження реформ в Україні визначається критеріями які дають оцінку щодо існуючої системи:
1. суттєва обтяжливість для суспільства;
2. невідповідність обраному курсу (моделі) економічного розвитку країни;
3. невиправдано велике фінансове навантаження;
4. значна залежність, яка породжує складності для функціонування секторів економіки;
5. процес адміністрування забюрократизований, багатоступеневий і довготривалий.
Наявний стан українського суспільства вимагає системних реформ, які зачіпають всі сфери суспільної діяльності.

Позитивний розвиток країни можливий лише за підтримки народом запропонованої моделі суспільства, яка формується на уявленні щодо здійснення тих чи інших реформ, їх наслідків та свідомому сприйнятті заходів, які проводяться з метою якісних суспільних перетворень.

Головні напрями реформ

І. Політичний устрій та державна служба

Завданням для громадськості є виділення та гуртування всіх здорових елементів політичної системи та формування нової політичної ідеології, основним принципом якої є будівництво досконалої системи державного управління, а не керування державою.

Сильна політична воля у всьому спектрі реформ є зараз необхідною більше, ніж будь-коли. Це є важливим для створення базових умов, які дозволять політичній владі поставити проблеми розбудови країни та її подальшого розвитку в центр політичних дій.

Якою є політична система сьогодні? Три сотні зареєстрованих в Україні партій є політичними об’єднаннями, що виникли з метою одержання доступу до влади та її ресурсів, але нездатні ефективно працювати з виборцями та керуватися суспільними інтересами.

Природа створених політичних об’єднань криється в доступі, в разі отримання влади, до діючої системи адміністративного управління (через розподіл портфелів, кабінетів влади), яка має суттєвий вплив на економіку, виробництво, послуги, бізнес та дозволяє використовувати адміністративний ресурс на наступних виборах. Такі об’єднання відрізняються одне від одного лише експлуатацією ними наявних в країні гострих питань. А отримавши «портфелі» у різних регіонах та відомствах, горе–політики використовують одну й ту саму адміністративну машину й проводять аналогічну політику щодо громадян. Але, кожен на свою користь, і за цю користь точиться жорстока боротьба. Втрачаючи можливість ефективного впливу на виборців, партії обвалюються, в спробах гарячково віднайти більш привабливу ідеологію, яка відповідає сучасним викликам.

Через безперервну конфронтацію та відсутність прозорості, довіра між основними політичними інститутами та дійовими особами зруйнована, так само як і порушена довіра між політиками та громадянами. За таких умов, і враховуючи, що конституційні конфлікти перетворюються на політично-правовий лабіринт, де Конституція України стає полем бою, а законодавство – лобіюванням інтересів, напрошується висновок, про те, що хоча зміцнити існуючу модель верховенства права в Україні буде дуже важко, але наразі конче необхідно.

За відсутності оновленої, чіткої та широко підтримуваної суспільством Конституції, система врядування слабшає, так само як і можливості для відвертого інституціонального співробітництва та процесу формування комплексної політики є доволі незначними.

Як констатувала Парламентська Асамблея Ради Європи, «на сьогодні є очевидним, що Україна не зможе рухатися вперед у будь-якому серйозному реформаторському проекті, поки не розв’яже свою конституційну кризу».

Конституційні та політичні складнощі серйозно впливають на спроможність давати бажані результати у розвитку адміністративно-правової системи. По суті, відсутність чіткої Конституції та стабільної правової бази для роботи легітимних інституцій, рівно як і протиріччя у нормах величезної кількості законодавчих актів, закладені неузгодженості у визначенні компетенції, погіршили конституційне, правове та політичне керування і підірвати довіру громадян до всієї політико-правової системи, та їхню повагу до верховенства права.

Врегулювати Конституційні та політичні складнощі та конфлікти компетенції державної служби передбачається наступним чином:

1. Сформувати та прийняти нову Конституцію.

Внести на референдум «Декларацію прав і свобод громадян України та демократичної держави» (приклад американська декларація) - основні постулати нової Конституції України. Закріпити зміни щодо розподілу влад (три гілки влади мають бути розмежовані) та інші зміни, що стосуються перегляду повноважень та особливого статусу державних органів. Закласти модель системи адміністративного управління в державі та адміністративно-територіальних одиниць. Та, перш за все, законодавчо закріпити, що Конституція – це суспільний договір, відповідні розділи й пункти (правила) якого відображають правила взаємовідносин громадян та інших осіб, які проживають на території країни з владою, тобто розподіл прав і повноважень у суспільстві відповідає задекларованій моделі суспільства. Зміни до Конституції мають вноситись після затвердження концепції нової моделі українського суспільства.

2. Вдосконалити виборчу систему

Три гілки влади, рівні за статусом, мають стати рівними як за рівнем довіри громадян, так і за способом волевиявлення.

Виконавча влада – Президент обирається на 4-річний строк; Прем’єр – міністр обирається на 5-річний строк, вибори відбуваються одночасно з виборами до Верховної Ради.

Законодавча влада - представництво депутатів у Верховній Раді пропонується у кількості 300 осіб, з розрахунку два парламентарія від округа (новоутворена територіальна одиниця). Таке представництво та правила забезпечують на виборах дотримання принципів:

- беззаперечного лідерства: в разі, якщо проголосувала переважна більшість громадян і різниця між лідером і найближчим конкурентом становить більше 10%, - то обирається два представника від лідера;

- паритетності: в разі, якщо різниця між лідером і найближчим конкурентом становить менше 10%, - то обираються лідер та наступний за лідером кандидат.

Тобто, при пропорційній виборчій системі існує схема: або 2-а кандидата від лідера, або лідер та наступний кандидат). У разі переходу на мажоритарну, (перше та друге місця) або змішану виборчу систему перемогу отримують обидва лідери, які зайняли перше та друге місця.

Судова влада - вибори суддів здійснюються за окремими законами, регламентом яких передбачено вимоги до професійності та особистих людських якостей кандидатів (чесність, порядність, принциповість, та таке інше). Мають бути визначені терміни перебування на посаді (в залежності від статусу органу судової влади та розподілу повноважень), порядок рекомендації (подання, просування по службі), та процедура призначення.

Сьогодні українське суспільство перебуває на перехідному етапі від посттоталітарного, (і хотілося б вірити) до багаторазово задекларованого громадянського, правового суспільства. Нажаль, впродовж 25 років української незалежності, у боротьбі з економічними труднощами, у державі не приділялось належної (жодної) уваги виробленню національної ідеї.

Державний службовець часто не розуміє глибинного значення таких понять, як національний інтерес, національна свідомість, та державне служіння. Як наслідок, довіра до державної влади впала до критичного рівня, коли влада вже не є легітимною в очах громадян. В Україні спостерігаємо «дефіцит патріотизму», коли між громадянами та органами державної влади існує прірва. Це стає очевидним особливо тоді, коли вироблення державної політики йде без врахування національних інтересів.

Нині держава обслуговує олігархічні клани, працює на мафіозні структури, та економіки інших держав. Україна не зробила глибоких висновків зі свого колоніального минулого, не надала йому справедливої оцінки. Державна служба і досі перебуває під впливом могутніх структур, охоплена павутинням кланових об’єднань і шпигунських агентур. Армія покірливих виконавців адмініструє всі сфери діяльності на користь олігархічнно-клановій системі. Народ зубожіє – статки олігархів непомірно зростають.

Очищення суспільства полягає не тільки в очищенні від комуністичної ідеології, а й від будь-яких видів залежності, які перешкоджають (направлених проти) реалізації суспільних інтересів, або свідомо спрямовані проти українського народу. Однак, ми віримо, що не зважаючи на будь-які перешкоди, сорока п’яти мільйонний людській потенціал здатний сьогодні сформувати необхідний ресурс розбудови нового українського суспільства.

Очищення суспільства та наповнення свіжим вітром державного мислення, національної ідеї, підготовки будівельного майданчика нової української держави – мета напрямку даної виборчої реформи, що передбачає наступні дії.

3. Закласти фундамент державної служби народу України

Терміново забезпечити дієву процедуру люстрації та провести іі для громадян України, які перебувають у владі, або йдуть у владу та на державну службу. Це забезпечить можливість недопущення (встановивши обмеження) до влади, та до державної служби людей байдужих до долі українців, залежних від впливу з боку будь-яких систем (структур, або осіб), а саме:
- силового впливу (МВС, СБУ тощо);
- фінансового впливу (керівництво НБУ, зв’язок з олігархічно-фінансовими групами та ін.);
- адміністративного впливу (за рахунок родинних зв’язків з держслужбовцями, що займають високі керівні посади, тощо);
- спадкового (виховувався в сім’ї впливових представників попередніх категорій
марновладців, КПРС, КПУ, тощо);
- зовнішньо-політичного впливу (мають або мали, тривалі зв’язки з державними службами, структурами керівництва інших держав, та впливовими іноземними фінансовими структурами).
Крім того, до державної служби не можуть бути допущені:
- люди із кримінальним минулим;
- люди без базової освіти та знання державної мови (не обов’язково вільне володіння);
- люди із психічними захворюваннями.

Вищевказані вимоги є загальними щодо обмежень для загальних посад і на певний час. Вони також можуть мати додаткові вимоги чи обмеження стосовно посади Президента, Прем’єр-міністра, членів Кабінету міністрів, суддів, працівників прокуратури, тощо). З метою кардинального очищення влади необхідно широко застосовувати люстрацію, як заборону функціонерам високого рангу, які скомпрометували себе, протягом певного часу займати посади в державному апараті, балотуватись в представницькі органи, бути суддями і т.д.

Доцільно провести очищення суспільства від впливу, участі спеціальних служб у державному керуванні, яке полягає у висвітленні та засудженні дій, впливу конкретних організацій та осіб на фінансово-економічну і соціально-майнову безпеку країни, повністю відсторонити владу від впливу осіб, причетних до злочинів проти українського народу.

Якщо, наприклад, провести люстрацію з урахуванням запропонованих критеріїв для тих хто перебував, або перебуває у владі (починаючи з держаних службовців 1 – 3 категорії), проаналізувати їх підлеглість відповідним службам, впливовим фінансовим олігархічним групам, а можливо і структурам інших держав, ми з великим ступенем вірогідності отримаємо докази щодо їх шкідливої ролі. Тоді, стане зрозумілим чому службовці у своїй діяльності керуються наказами згори, а не законом і професійними знаннями, і чому жоден з них не поніс відповідальності за порушення Присяги державних службовців - вірно служити народові України. Складання присяги передбачає право народу отримати звіт від кожного, хто заприсягнув, на її дотримання.

Необхідно закріпити на законодавчому рівні відношення до держаної служби, як до найвищої форми служіння суспільству, і поряд з високими вимогами до службовців, високою особистою відповідальністю, закласти адекватну оцінку визнання праці і належне матеріальне заохочення. Створити для державних службовців умови чесного, не корисливого служіння народу, закласти підвалини престижності та шанобливого ставлення у суспільстві.
Звітність перед громадянами, відкритість та чесне декларування доходів мають стати не тільки кодексом етики та доброчесної практики, а і загально прийнятими правилами, рівними для всіх рангів і категорій держслужбовців.
Виявлення серйозних порушень, корупційних дій з боку державних службовців позбавлятиме їх усіх привілеїв, та вимагатиме матеріального і морального відшкодування у разі нанесення будь-яких збитків громадянам, державі.

ІІ. Державне будівництво і місцеве самоврядування.

Дестабілізація українського суспільства, значні зміни у суспільних відносинах і державі, породжують необхідність перетворень інститутів держави, системи державного управління, вдосконалення методів правового регулювання суспільних відносин, тобто потрібна реформа адміністративно-правової системи. Ця реформа повинна здійснюватися комплексно, охоплюючи одночасно всі основні функції держави, а також систему місцевого самоврядування в Україні, правила громадського самоврядування суспільних відносин, організаційні механізми звичаєвого права.

Сутність цієї реформи полягає в оптимізації адміністративно-територіальних одиниць, у новому перерозподілі владних повноважень, кадрово-структурній перестановці, у переході до нової «філософії управління». Зміст цієї «філософії» обумовлений структурою важелів управління, які складаються з: функції владного органу, його прав і повноважень, підпорядкованості йому певних виконавчих органів, джерел фінансування та формування збалансованої за функціями системи взаємовідносин.

Таким чином, необхідно створити таку систему адміністративного управління в державі, за якої виконавчі та представницькі органи влади, наділені відповідними повноваженнями та функціями, які не дублюються, і є незалежними. У взаємодії між органами влади не повинні брати участь громадяни (наприклад, сплачувати за послуги щодо надання довідок, витягів, інформації, які надаються одними, а вимагаються іншими), або суб’єкти господарювання, які виступають посередниками. Зв’язки між цими органами мають бути чіткими, прозорими та максимально спрощеними, без втрати часу. У своїй діяльності ці органи повинні орієнтуватись на інтереси людини, забезпечувати баланс інтересів різних соціальних прошарків, національностей, етнічних груп, різних верств населення, дотримуватись принципу соціальної справедливості.

Держава – це інститути захисту капіталу, дотримання правил між особистістю та задекларованими суспільними інтересами. У правовій державі суспільство має право вимагати звіту від влади, від кожного державного службовця, і не треба забувати про це ні громадянам, ні слугам народу.

Правова держава - це демократична держава, де забезпечується верховенство права, панування закону, рівність усіх перед законом, незалежним судом, де визнаються та гарантуються права і свободи людини, де в основу організації державної влади покладений принцип поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади.
В системі адміністративного-територіального устрою ці види (гілки) влади проявляються через владні повноваження, якими наділені окремі ланки суспільного устрою.

Вдосконалення адміністративного та муніципального устрою досягатиметься скороченням державного апарату, переформатуванням адміністративних і виборчих одиниць, ліквідацією та реорганізацією структур державного управління, які здійснюють функції не властиві ринковим відносинам і перешкоджають розвитку економіки. Пірамідальний каркас устрою держави складають адміністративно-територіальні одиниці розташовані на різних рівнях, де столиця держави (що має особливий статус), зазвичай, розміщена на горі цієї піраміди.

Успадкована з радянських часів структура, якою ми досі користуємось, має три рівня: нижчий рівень – територіальні громади «міські муніципалітети», районні ради в Києві, селищні, сільські ради;
середній рівень – район (490 районів, без районів у містах);
вищий рівень - область (24 області, м. Київ та м. Севастополь);
спеціальне утворення «верхівка» - столиця держави, що знаходиться на вищому ріні, і над ним, одночасно.

Загалом, м. Київ є яскравим прикладом адміністративної недосконалості. Місто виконує столичні функції і складається з двох центрів адміністративних одиниць вищого рівня: м. Києва та Київської області. Київ також має територіальні громади нижчого рівня, - районні в місті Києві ради з перекрученими правами (зараз не діють).

Щодо Києва, як столиці України, слід зауважити, що місто фактично не витримує перевантаження державними та іншими установами, які забезпечують столичні функції. Виконання в існуючому форматі Києвом функцій столиці є неефективним, навіть руйнівним, як для держави, так і для міста разом з його мешканцями.
Корені цих причин знайдемо в історії зростання Києва.

Після розвалу Київської Русі, Київ перестав бути престольним містом і центром території, яка була поділена між іншими державами. Під час формування української нації, починаючи з ХV століття, адміністративними центрами були Чигирин, Батурин, Глухів, Харків, а на заході - Галич, Володимир-Волинський, Львів.

Київ упродовж століть залишався, в основному, духовним, культурним та торговим центром України. Лише у 1932 році адміністративно-столичні функції були перенесені до Києва. За останні п’ятсот років, Київ фактично не формувався, і не розбудовувався під столичні функції з метою керування державою Україна. Тому, подальше хаотичне наповнення Києва урядовими, адміністративними, управлінськими інститутами державності, без належної концепції розвитку міста, та відповідного планування, призводить до втрати Києвом свого духовного, культурно-історичного образу. Закладання в живий організм міста обтяжливої структури адміністративно-управлінських функцій держави в комбінаціях з бізнес-проектами будівництва торговельних, офісних та житлових площ, руйнують місто з кожним новим «генеральним планом розвитку».

Слід звернути увагу, що існуючий адміністративно-територіальний поділ, за великим рахунком, не виконує жодної функції самоврядування, хіба що, представницьку функцію, яка пасивна по суті, тому що відсутній безпосередній зв’язок з відповідними виконавчими органами. В середині рівнів існує вертикальна підпорядкованість виконавчих органів адміністрації Президента, Кабінету міністрів та органам судової влади, які знаходяться під патронатом Президента. Вищий рівень (області) вражений маніпулятивним розподілом ресурсів. Перекіс у фінансовому, матеріальному, соціальному забезпеченні на душу населення складає рази, а то й десятки разів. Такі дії, як правило, ґрунтуються на популізмі та роздачі преференцій за підтримку на виборах, і призводять до негативних наслідків.
Таким чином, штучна диспропорція в оцінці історичного і культурного внеску того, або іншого регіону чи області України, підживлює внутрішнє протистояння та руйнівні настрої в суспільстві.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що існуюча українська система державності не відповідає тенденціям сучасного демократичного розвитку державності, і взагалі несумісна з її подальшим розвитком.

Реформа в державному будівництві та місцевому самоврядуванні передбачає:

1. Створити замість існуючої трирівневої, дворівневу адміністративно -територіальну структуру:
територіальні громади - міські муніципалітети, районні в містах (20 – 30 тис. населення), селищні, сільські ради.

Територіальні громади формують виконавчі органи місцевого самоврядування та мають представницькі органи влади - Ради. Мають представництва в консолідованому органі об’єднаної влади територіальних громад (формується з делегатів від депутатського корпусу місцевих Рад)
територіальні округи (або повіти) - компактна для адміністрування територія проживання населення яка об’єднає 3-5 нинішніх районів (орієнтовно 150 округів та обласних центрів зі статусом округа).

В середньому, на один округ припадає 300 тис. населення. Адміністративному округу відповідає виборчий округ.
Округи є базовою одиницею вертикалі державної виконавчої та судової влади. Такий розподіл забезпечує розподіл функцій на державні та місцевого самоврядування, що унеможливлює їх дублювання, крім того, зникають додаткові ланки вертикалі влади (обласні та районні), що створювали додаткове навантаження на громадян (515 одиниць влади).

Формування округів дозволить забезпечити громадян пропорційно рівними державними ресурсами, знівелювати перекоси в отриманні матеріальних та соціальних благ, розвивати території. Формат суспільства набуде ознаки однорідності та єдності суспільних інтересів.

Необхідно зняти особливий статус з м. Києва та м. Севастополь, для яких встановлювався особливий порядок адміністративних і територіальних відносин.

Бюджети округів формуються за рахунок відрахувань з бюджетів територіальних громад, відповідно до погодженого з кожною громадою окремого нормативу, але не менше відсотка, визначеного Парламентом, та дотацій державного бюджету, що розраховуються Урядом за показником чисельності населення з урахуванням та витрат на виконання загальнодержавних програм (транс магістральне та транспортне сполучення, екологія, культурна спадщина, заповідники тощо).

Для слабкіших у фінансовому відношенні округів Уряд формує та здійснює заходи фінансового вирівнювання, що відображаються у відповідних статтях Державного бюджету.

Округи не мають окремо обраного представницького органу влади (Ради) окрім випадків коли одна територіальна громада місцевого самоврядування вписується в структуру територіального округа, прикладом можуть бути райони (250-350 тис. населення) у великих містах, або окремі міста з такою чисельністю. Представницькі функції має здійснювати консолідований орган представницької влади територіальних громад (складається з делегатів від депутатів місцевих Рад) з повноваженнями громадського контролю та адміністративної ініціативи (звернення до вищих органів влади від імені округа з пропозиціями та приписами громадського контролю). Крім того даний орган узагальнює правила громадського самоврядування, суспільних відносин, організаційні механізми звичаєвого права.

2. Прийняти Програму розвитку Києва та нової столиці України.

В сьогоднішніх реаліях, місто Київ потрібно розвивати, перш за все, як економічну столицю України. Адміністративно-представницьку функцію столиці винести за межі Києва і збудувати окреме місто, наприклад, на двох берегах з’єднавши мостом. Прийнятні території для будівництва заходяться: на лівому березі Дніпра, в 15- 30 км. від аеропорту Бориспіль і має площу в 5 - 10 тис. га., та на правому березі, в районі с. Трахтемирів (колишнє місто, столиця гетьманів, колишня козацька резиденція) і має площу 10-15 тис. га. Саме тут колись працював козацький уряд, обирали гетьманів і приймали іноземних послів.

Орієнтовна чисельність для такого міста 150 – 250 тисяч населення. В якості зразка для створення нової столиці України можна взяти план будівництва Канберри – сьогоднішньої столиці Австралії.

До нової столиці слід перенести адміністрацію Президента, Парламент, КМУ, всі міністерства, Конституційний та Вищий суди, Генеральну прокуратуру дипломатичні представництва, штаб – квартири найчисельніших громадських організацій, міжнародних фондів і асоціацій, політичних партій, інших державних органів управління і побудувати для них відповідну інфраструктуру обслуговування.

Це дозволить створити презентабельну, сучасну, високоефективну, мобільну структуру державного управління вищої ланки. Саме це врятує Київ від подальшого знищення, від набігів на місто чергових провладних команд, звільнить місто від непосильного тягаря транспортних, комунальних, фінансових та інших проблем.

Проект столиці має бути розроблено на конкурсних засадах. Хотілося б отримати оригінальний й гармонічний проект міського планування з врахуванням його головного майбутнього призначення - функції державного управління, і як зразок сучасного столичного містобудування. При плануванні міста мають бути враховані ландшафтні особливості, зручне знаходження по відношенню до Києва, аеропорту Бориспіль, можливість швидкого транспортного зв’язку столиці з Києвом та іншими великими містами по правому і лівому берегах Дніпра, та через «Старий Славутич». Крім того, до нової столиці можна продовжити майбутній маршрут електрички Київ-Аеропорт Бориспіль, будівництво якого обіцяли розпочати ще в листопаді 2011 року.

Фінансування здійснюватиметься за інвестиційним проектом. Строк будівництва, від початку проведення міжнародного конкурсу, до оголошення адміністративної столиці держави повинен становити не більше 10 років. Задля цього, джерелами фінансування можуть стати:

- кошти інвестиційних компаній, бізнес компаній – під передачу у власність доходної нерухомості разом із землею (адміністративні будівлі, що мають звільнятися центральними органами законодавчої, виконавчої, судової та Президентської влади, ліквідованими структурами, державними установами, дипломатичними місіями, тощо). Це більше 2 тис. будівель, споруд, приміщень розташованих у найпрестижніших, та найдорожчих місцях м.Києва;

- будівництво дипломатичних представництв (місій) в рамках проекту на виділених земельних ділянках за рахунок власних коштів держав. Будівлі кожного представництва (місії) можуть враховувати архітектурні особливості країни, яку представляють. Довідково: нині у Києві відкрито 74 іноземних дипломатичних представництва (71 іноземних посольство, а також представництво Республіки Перу, аташе з економічних і торгових питань королівства Йорданія як відділення Посольства, Торговельне представництво Республіки Таджикистан), 21 Генеральне консульство, та 76 Почесних консульств;

- витрати, передбачені в Держбюджеті та міському бюджеті та доходи від продажу нерухомості, вивільненої в результаті проведення адміністративної реформи;

- кредити міжнародних фондів та інші джерела, якщо не вистачить коштів.

3. Провести поділ влад, запровадивши відмінну від існуючої функціональну схему у вищих органах влади, з розподілом їх прав та повноважень.

Опираючись на негативний історичний досвід авторитарного правління українським суспільством, форма правління в державі має бути парламентською. Передбачається привести у відповідність демократичним засадам поділ влад, який виключає авторизацію владних функцій, дублювання цих функцій органами влади, та автономію місцевого самоврядування. Необхідно також переформатувати владні структури, які функціонально не ефективні, або шкодять суспільству. До таких слід віднести Службу Безпеки України, Рахункову палату та інші.

Пропонується наступна схема поділу влади:

Президент
Гарант Конституції, державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина. Представляє державу всередині країни і у світі. Проводить зовнішню політику. Є Головнокомандувачем Збройних Сил України. Забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави.

У порівнянні з діючими правами та повноваженнями, вводяться певні обмеження щодо підпорядкованості йому членів Уряду, окрім двох міністрів, а саме - Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України; залишається право призначати керівників обласних (окружних) адміністрацій, але знімаються будь-які повноваження щодо впливу на суддів. Розширюються повноваження в частині науково-стратегічних досліджень стосовно таких установ, як Національна Академія Наук України, з розширеними функціями (до складу якої увійдуть: Національний інститут державного управління та розвитку територій (сьогоднішня Національна академія державного управління при Президентові України), Національний інститут стратегічних досліджень, Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України, Національний інститут інновацій та ресурсів, Фонд національного надбання та культурних цінностей, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню, Космічне агентство та інші).

Парламент
Верховна Рада України (ВРУ) — єдиний орган законодавчої влади, що уповноважений приймати закони, який має колегіальну будову і складається із народних депутатів України, обраних строком на п'ять років.
У порівнянні з діючими правами та повноваженнями, вносяться певні відмінності.
Кількість депутатів у Верховній Раді пропонується на рівні 300 (трьохсот народних обранців), з розрахунку по два парламентарія від округа.

Здійснюючи законодавчу діяльність, парламент приймає звичайні (прості), органічні та конституційні закони. Конституційні закони вносять зміни, доповнення в діючу Конституцію; органічні – це закони, процедура прийняття яких аналогічна процедурі прийняття Конституції. Ініціатива щодо цих двох видів законів є прерогативою депутатського корпусу та Президента України, причому, статті законів не повинні порушувати Декларації про Права Людини і Громадянина України. Такі закони мають виноситись на розгляд після отримання рішень (висновків) Конституційного Суду України.

Головними пріоритетами при розробці законів мають стати суспільні інтереси, громадян та користувачів. Законодавча ініціатива щодо простих законів належить Кабінету міністрів України, Національній Академії Наук України, а також групам виборців не менш ніж у 10 тис. осіб. Виборці, проте, не можуть вносити проекти в галузях, зарезервованих за урядом (бюджет, ратифікація міжнародних договорів тощо).

За поданням Прем’єр – міністра, Верховна Рада затверджує склад уряду та урядову програму.

Уряд
Голова Уряду (Прем’єр – міністр) – виборча посада (строком на 5років), за результатами проведених національних виборів. Голова Уряду формує Кабінет міністрів і подає на затвердження до Парламенту кандидатури на урядові посади.

Уряд має бути генератором реформ та органом, що їх впроваджує. Слід забезпечити колегіальність його роботи та належну прозорість підготовки урядових рішень.

Сукупність органів державної виконавчої влади повинна еволюціонувати до системи різнорівневих суб’єктів, одні з яких виконують лише політичні функції (міністерства), а інші – лише виконавчі функції, тобто функції з поточного адміністрування (урядові органи-адміністрації /виконавчі агенції - служби).

У міністерствах має здійснюватись наукова підтримка реформ. Слід максимально розвивати спроможність до прогнозування та попередження проблем. Проекти урядових рішень, які зачіпають інтереси суспільства чи окремих його груп, повинні проходити стадію громадського обговорення. Процедура розгляду та врахування пропозицій громадськості має бути відображена у відповідному законі.

Центральні виконавчі органи влади та виконавча влада в округах підпорядковуються Кабінету міністрів. Разом з тим, основні засади формування, повноваження, структура, виконавчі функції виконавчих органів, визначаються Конституцією та конституційними законами. Поряд з правом Голови Уряду призначати та звільняти керівників окружних виконавчих органів, існує право висловлювати недовіру (ініціювати відкликання) щодо голів консолідованих органів представницької влади територіальних громад за встановленою процедурою.

Виконавчі органи місцевого самоврядування не мають прямого підпорядкування Уряду.

Органи місцевого самоврядування

Установи центральної влади максимально сконцентрували у своїх руках фінансові, майнові та земельні ресурси, а також владні повноваження, позбавляючи у такий спосіб територіальні громади реальних можливостей ефективно вирішувати питання власної життєдіяльності та розвитку. Вісімдесят відсотків бюджетних коштів в Україні перерозподіляються через державний бюджет, і лише двадцять відсотків – через місцеві бюджети. Це вкрай негативно позначається на якості життя громадян, створює несприятливий інвестиційний клімат, відчутно ускладнює підприємницьку та соціальну активність.

Цьому є пояснення. Незалежні від держави виконавчі органи (муніципалітети, як реальні «виконкоми») відсутні, а структура місцевого самоврядування, як представницький орган, існує. Саме цей гібрид невластивих функцій та голодного пайка на платформі пострадянської системи управління (адміністрування сфер діяльності) на місцевому рівні став живильним ґрунтом для проявів корупції та всілякого свавілля.

Існуюча практика формування та реалізації програм соціально - економічного розвитку населених пунктів, територій мало узгоджувалась з власним баченням жителів, а їх участь обмежувалась обговореннями, які не завжди проводились і, як правило, не брались до уваги. Як наслідок, ми отримали протести проти руйнування об’єктів історичної спадщини, ущільненої забудови, маємо незручні вокзали, транспортні зупинки, транспортні розв’язки, переходи на дорогах, що загрожують життю, відсутність нічного освітлення в житлових кварталах, і багато іншого.
Відсутність самостійності (реального самоврядування ) підтверджується недотриманням принципу субсидіарності (розподілу, розгалуженості), гарантованого Європейською хартією місцевого самоврядування, який полягає в тому, що місцева влада повинна здійснювати управління і контролювати значну частину публічних зобов'язань в інтересах місцевого населення і під своєю відповідальність, на найбільш близькому до населення рівні. Не зважаючи на те, що відповідно до ст. 9 Конституції України, після ратифікації, Європейська Хартія місцевого самоврядування стала частиною українського законодавства, українське народовладдя не стало частиною цієї європейської моделі. Територіальні громади не можуть бути сформовані лише шляхом їх формальної організації. Громади природньо створюватимуться на відповідній території навколо комунального майна, спільного капіталу і суспільних проблем. Здійснювана урядом реформа місцевого самоврядування у вигляді лише децентралізації влади закінчиться розвішуванням ярликів об’єднаних територіальних громад (ОТГ) на відповідних територіях, де громадяни вкотре прийдуть на вибори щоб знову передати свої повноваження депутатам Рад, хоча із зміненою назвою. За цією схемою, відповідно до принципу субсидіарності, верхні ланки мали б отримувати від нижніх обмежене коло функцій і діяти, фактично, на одному з ними рівні.

Існуюче сьогодні місцеве самоврядування стало обтяжливе, чуже громаді. Його неефективність та корумпованість призвели до зростання суспільної недовіри до нього та відчуження суспільства від влади. Органи місцевого самоврядування не мають нічого спільного з самоорганізацією населення навколо вирішення питань місцевого значення та з управлінням комунальним майном. Жодним чином, ані у свідомості членів територіальних громад, ані в практичній площині, права громадян на комунальне майно, на управління (ст. 5 Конституції України – за якою «Народ здійснює владу безпосередньо…») не узгоджуються з існуючою моделлю місцевого самоврядування.

Модель місцевого самоврядування, зміни та правила, які необхідні для запровадження реального самоуправління громад.

Перед населенням України стоїть надскладне завдання – змінити своє ставлення до суспільного життя. Відійти від звичного порядку передачі місцевій владі своїх прав і очікування, навзаєм, турботливого ставлення та вирішення проблем до набуття громадою майнових прав, заснування представницьких та виконавчих органів влади.
Даний процес має відбуватися не шляхом прямої ліквідації відповідних органів місцевої влади, а шляхом їх трансформації. Формування громадської свідомості має відбуватися на рівні первинної ланки територіальної громади – органу самоорганізації населення (ОСН). Створення ОСН (будинкового комітету, вуличного, квартального, сільського, селищного), набуття представницьких функцій (юридичної особи) на фоні вдосконаленої системи реєстрації прав на нерухомість, належному методичному забезпеченні за просвітницької підтримки мас-медіа, зможуть сформувати платформу територіальних громад задля справжнього народовладдя.

Специфіка моделі базується на засадах місцевого самоврядування, що є обов’язковими для держав - членів Ради Європи. Коло основних обов‘язків місцевих органів самоврядування, як і процедура зміни цих обов‘язків, має бути відображене у Конституції України або в окремому законі.

Влада на місцевому рівні, як правило, має бути повною та виключною. Принцип субсидіарності вимагає, щоб рішення у державі приймались на найнижчому з можливих рівнів, а верхні ланки управління повинні вдаватись до будь-яких дій
тільки у тому разі, якщо ці дії будуть ефективніші за відповідні дії нижніх ланок. І навіть тоді, коли центральним або окружним органам державної влади надано Конституцією або статутом право втручатися у справи, відповідальність за них вони поділяють з місцевими органами самоврядування, при цьому, останні мають залишати за собою право на вияв ініціативи та остаточне прийняття рішень.

Законодавством має бути надане право територіальним громадам вживати юридичні засоби для захисту своєї автономії.

Таким чином, місцеві спільноти отримають право самостійно реалізовувати свої громадські інтереси, і буде збережено беззаперечне право урядових органів управляти тільки державними справами.

Уся територія України перебуватиме під первинною юрисдикцією громад. Місцеве самоврядування стане інструментом соціального обслуговування, що забезпечує та охороняє рівні права усіх класів та прошарків суспільства, і прямо не втручається в державну економіку та приватний бізнес.

Стосовно залучення інститутів громадянського суспільства до процесів формування політики й ухвалення рішень, вважаємо за необхідне:
- запровадити практику процедур обов’язкового громадського обговорення проектів нормативно-правових актів та інших документів, що стосуються суспільних проблем;
- розвивати та забезпечувати підтримку законотворчої діяльності стосовно реалізації права народної законодавчої ініціативи щодо простих законів (підтримка групою виборців, не менш, ніж 10 тис. осіб).
- законодавчо закріпити за консолідованим органом представницької влади територіальних громад (що складається з делегатів від депутатів місцевих Рад) повноваження щодо громадського контролю та адміністративної ініціативи (звернення до вищих органів влади від імені округа з пропозиціями та приписами громадського контролю).

Усі засідання консолідованого органу представницької влади територіальних громад, міських та місцевих рад, мають бути відкритими для працівників засобів масової інформації, а результати голосування - повсякчас доступними для ознайомлення усіма бажаючими.

Запровадити щоквартальне оприлюднення звітності про надходження до місцевих бюджетів та про видатки з них.

Охорону порядку, захист прав і майна, мають забезпечувати органи окружної поліції, які утворюються і функціонують відповідно до закону. Керівників окружної поліції (або шерифів у сільській місцевості) мають обирати відповідні територіальні громади. Вони також повинні мати можливість відкликати їх з займаних посад у разі втрати довіри.

Підґрунтям програм розвитку населених пунктів мають стати неформальні обговорення, форми опитування професійних і майбутніх виконавців стосовно пунктів програм, на основі методики модерації в процесах управління змінами. Також, має сенс запровадити попереднє тестування мешканцями суспільних об’єктів, або якості виконаних робіт на них, передбачених відповідними програмами розвитку територій, або технологічними вимогами щодо їхнього будівництва, чи обслуговування, з метою надання зауважень і пропозицій. Таке тестування буде також доречним щодо існуючих незручностей, складнощів спільного мешкання, до проведення відповідного обговорення.

До складу приймальних комісій із вводу об’єктів в експлуатацію, окрім представників відповідних служб, мають входити уповноважені представники громадськості.

Громадяни мають незаперечне право об’єднуватися у територіальні колективи – органи самоорганізації населення – будинкові, вуличні та квартальні комітети, які, зокрема, володіють правами надання згоди на розташування об’єктів забудови та благоустрою. Органи самоорганізації населення можуть виступати замовниками комунальних послуг, послуг з благоустрою та безпеки. Будинкові комітети (ОСН) створені співвласниками багатоквартирного будинку мають не менші повноваження стосовно оформлення спільних майнових прав на будинок, земельну ділянку, інше майно та кошти (амортизацію, тощо), управління спільним майном, аніж ОСББ.

Необхідно терміново завершити розмежування земель на державну та комунальну.

Гроші громадян (податки, тощо) підлягають постійному громадському контролю в частині надходжень та витрат.

Доцільно запровадити механізми контролю мети, обґрунтування рівнів та ставок оподаткування на місцевому рівні, а також звітності кожного посадовця – державного службовця.

Створити відкрите громадське вікно скарг та відповідальності (висвітлення громадськими організаціями порушень закону чиновниками, та порушень при стягненні плати за надання адміністративних послуг), допомоги щодо звернень громадян та надання безкоштовних консультацій.

Необхідно розвивати елементи муніципальної системи господарювання – кошти громадян - жителів міст (населених пунктів міського типу), залучені на відновлення соціальної інфраструктури компенсуються в оплаті за утримання прибудинкової території (враховуються як складові тарифів при нарахуванні).

Заохочувати до зміцнення розвитку муніципальної (комунальної) власності меценатів, корпоративних та приватних донорів, громадян які активно підтримують інститути громадянського суспільства, шляхом запровадження відповідних фіскальних стимулів. При цьому, муніципалітет (комунальна влада) в обов’язковому порядку оприлюднює звіти щодо виконаних суспільних робіт та проведених заходів.

Саме питання формування відчуття спільної – справжньої комунальної - власності сьогодні є чи не найголовнішою темою у реформуванні місцевого самоврядування. З прийняттям першої Конституції в незалежній Україні у 1996 р., водночас, вся народна державна власність розділилась на державну та комунальну за формальною територіальною ознакою. В усвідомленні великої кількості громадян між ними й досі немає ніякої різниці.

Наразі, одним із елементів формування належного сприйняття комунальної власності може стати заклик мешканців міст щодо відновлення площ, будівель, парків, скверів, зупинок громадського транспорту і навіть громадських туалетів власними силами і за власний кошт.

Такий рух спільноти разом із суб’єктами господарювання, не залежно від вкладу кожного, сформує особисте ставлення до відновленого комунального майна. Це відчуття, коли кожен громадянин зможе вневнено говорити, що це його майно і відноситись до нього, як до особистого майна. Необхідно щоразу задокументовувати такі дії.

Саме це стане першим кроком у формуванні правильного ставлення і до податків з громадян, та суб’єктів господарювання, що живуть і здійснюють свою діяльність на території, та на землях громади.

Статтями наповнення бюджету громад мають стати частки прибуткового податку з громадян та податку на доходи суб’єктів господарської діяльності, а також місцеві збори та інші платежі, запроваджені органами місцевого самоврядування, на підставі відповідних законодавчих актів.

Основні складові місцевого бюджету – податок на нерухомість та плата за землекористування. Їх розмір визначається законодавством, а ставки місцевими радами. Це дозволить, як розвивати території (при низькій ставці), так і стримувати неефективне використання, забруднення території, або невиправдане ущільнення під забудову (при високих значеннях ставки на нерухомість та плати за землю).

Громадські організації та релігійні громади, утворені відповідно до законодавства, мають право цільовим чином отримувати кошти з місцевих бюджетів на свою статутну діяльність, якщо вона становить суспільну користь для громад, та виступати партнерами місцевої влади у спільних проектах на умовах максимального контролю з боку інших громадських організацій та прозорості їхньої діяльності.

Сьогодні в складі держапарату в Україні налічується: 19 міністерств, 22 державні служби, 10 державних агентств, 5 державних інспекцій, 6 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом та інших, разом з тисячами підрозділів розгалуженої ієрархії вертикалі державного управління.

Кожна нова президентська оптимізація і додаткова оптимізація органів виконавчої влади закінчувалась збільшенням чисельності апарату.

На початок 2016 року кількість держслужбовців, без урахування тимчасово окупованих територій (близько 50 тис. держслужбовців), становить 351835 осіб. У 1992 році, коли населення України становило 52 млн. чол., чисельність працівників центральних органів державної виконавчої влади становила 9846, а працівників місцевих органів міністерств і відомств — 53976, разом — 63822 особи.

Точну цифру про загальну кількість службовців, працівників, які віднесені законодавством до посад державних службовців, які утримуються за рахунок державного бюджету не надає навіть Держкомстат. На обслуговування влади працює понад 5,5 млн. громадян які сидять на бюджетних коштах. Це майже третина зайнятого в економіці України населення. До цієї кількості слід додати численні недержавні структури та підприємства, які наділені державними функціями перенаправляти грошові потоки, збирати інформацію про бізнес, та кошти за послуги з переоформлення та виготовлення документів державного зразка, та таке інше (державні землевпорядні організації, Адміністратор Державного Реєстру Прав та державні реєстратори, державні нотаріуси, БТІ, торгово-промислові палати, тощо).
Якщо спитати у керівників владних установ про їх доцільність і необхідність величезної чисельності працівників, всі, як один, заявлятимуть що без них не будуть функціонувати ті, або інші процеси управління, що працівників не вистачає. Крім того вони аргументуватимуть свої скарги стосовно недостатності їхнього фінансування.
Витонченою формою оббирання громадян та суб’єктів господарювання стають обов’язкові державні процедури, правила, які, насправді, визначені об’єктом інтелектуальної власності і існує суб’єкт, якому за ці процедури сплачується роялті (будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом).

На сьогодні, система виконавчої влади сформована таким чином, що якби не було ліміту коштів, то всі в країні тільки б управляли процесами та допомагали управляти.

Ось таке спотворене народне державне управління…

Державне управління потребує радикального перегляду функцій адміністрування економічної та інших сфер діяльності.

4. Формування нової системи апарату державної виконавчої влади, оптимального управління та функціональної достатності.

Діючий державний апарат виконавчої влади є складною системою органів, що передбачає поділ на відокремлені ланки та підрозділи, як за функціональним критерієм, так і за ієрархічним критерієм — на вищі та нижчі органи, та ті, що їх обслуговують.
Критеріями роботи нової системи апарату виконавчої влади мають стати:
- надання необхідних державних послуг згідно потреб громадян,
- забезпечення суспільних інтересів та їх захист,
- залучення до державного апарату управлінців за фаховою придатністю, а не політичними уподобаннями чи зобов’язаннями.

Відповідні дії з оптимізації функцій, кількості державних органів, їх підрозділів та державних службовців будуть виконані в процесі поділу влад і здійснення реформи адміністративно – територіального устрою, та шляхом розробки програм, на основі методики модерації в процесах управління змінами за участю громадян. Програми передбачатимуть вивчення усіх сфер державної діяльності - оцінки їх необхідності, форми та обсягу, проблем якості, фінансування. За їхніми результатами будуть сформовані пропозиції, які вивчатимуть, опрацьовуватимуть та узагальнюватимуть науковці.

Паралельно з цими діями, науковці на основі розрахунків, аналізу стану економіки, банківської системи та проголошеної моделі державного устрою, розроблять концепцію суспільного державного будівництва.
Наукове обґрунтування стратегічного курсу України стане найважливішим завданням і при формуванні фахових вимог до керівників державних установ, структури ланок та функціональної самодостатності щодо: визначення рівня навичок, компетентності і здатності до стратегічного мислення, вибудовування якісних відносин із партнерами в тому числі зарубіжними, формування цілей і завдань на перспективу. У цьому випадку стає можливим створення творчими науковцями організацій саморегулювання, що діють на принципах співпраці із найбільшою ефективністю, які призведуть до вироблення цілісної побудови інтеграції в глобальну економічну систему та систему суспільних відносин в європейському співтоваристві.

Нова політична сила, дотримуючись даної концепції реалізує спільно з народом формування системи апарату державної виконавчої влади. При формуванні мають бути дотримані наступні принципи:
- розподіл державних функцій між інститутами влади та їх
організація мають чітко відповідати проголошеній адміністративній моделі, яка виключає будь-яке дублювання функцій, або неприродне їх роздрібнення (приклад: питання оцінки землі – Держкомзем, питання оцінки будівель, підприємств -ФДМУ), недопущення передачі функцій відомству під новопризначеного керівника, і дотримання цілісності адміністративної структури;
- функціональна збалансованість, оптимізація рішень узгоджувального характеру та обмін необхідною інформацією (громадянин не повинен збирати документи видані різними державними, комунальними органами та службами для отримання послуги);
- зміна акцентів у наданні адміністративних послуг від створення штучних бар’єрів і всіляких перешкод для стримування рішення з метою вимагання оплати за це, до надання безкоштовних послуг – послуги громадяни оплачують податками;
- відповідність дій вищого керівництва держави обраній стратегії, в дотримання державними службовцями визначених завдань та персональна відповідальності за здійснення кожного пункту заходів, як своїх обов’язків;
- впровадження нової кадрової політики (фахівці задля результату, а не для процесу відбування), престижність (достойна, обґрунтована економічними вигодами для суспільства, заробітна плата);
- спільна ідея національного збагачення.

Уряд має стати генератором реформ та органом, що їх впроваджує. Отже, слід забезпечити колегіальність його роботи та належну прозорість підготовки урядових рішень. Сукупність органів виконавчої влади повинна еволюціонувати до системи різнорівневих суб’єктів, одні з яких виконують лише функції стратегічного управління (міністерства), а інші – лише виконавчі функції, тобто функції з поточного адміністрування (урядові органи/виконавчі агенції).

Кожна структура державного органу, відомства, служби має бути детально проаналізована, проведено порівняльний аналіз функцій, робіт, дій та проведено відокремлення і ліквідація непотрібних, не властивих, надлишкових функцій і посад.

У міністерствах слід максимально розвивати спроможність до прогнозування та попередження проблем. Проекти урядових рішень, які зачіпають інтереси суспільства чи окремих його груп, повинні проходити стадію громадського обговорення. Також було б доцільно використати міжнародну допомогу, з метою незалежної експертизи системних проектів, а також для отримання фінансової допомоги щодо заходів, які підтримуються європейською спільнотою.
Процедура розгляду та врахування пропозицій громадськості має бути відображена у відповідному законі.

5. Судова система

Судова система — частина державного апарату, яка повинна володіти високим ступенем незалежності від інших державних органів. Вона виступає арбітром у спорах про право і основним важелем системи стримувань і противаг у державній владі.

Проте, у судах процвітає справжня корупція, яка діє під прикриттям та за активної участі політичної влади та на замовлення задля отримання хабарів.

Яскравим прикладом цього є те, що Україна щороку програє найбільшу кількість справ у Європейському суді з прав людини. За роки незалежності в Україні так і не створено ефективну судову владу, яка б гарантувала кожному право на справедливий суд.

Українські суди, починаючи з Конституційного, повністю себе дискредитували. Довіра людей до системи правосуддя є вкрай низькою. Принцип верховенства права і національні інтереси українського народу Конституційний Суд не захищає, а здебільшого обслуговує владу, потураючи недемократичним методам ведення закулісної політики. Суди виносять замовні рішення. Це симптоми тяжкого хронічного захворювання. Тому, лікувати цю систему треба радикально і комплексно.

З метою належного виконання основної задачі судової системи — безпосередного здійснення правосуддя, судова реформа має передбачати заходи, які стосуються структури цієї системи, буде сприяти ефективному розподілу функцій та взаємодії з прокуратурою, вдосконалення законодавства про судоустрій.

Законодавство про судоустрій, статус суддів і судовий процес необхідно привести у відповідність до європейських стандартів та вимог.

Також, нам треба зрозуміти що вдосконалення судової системи це не тільки законодавство про судоустрій, а й зміна середовища з яким і в якому функціонує судова система. Чіткий розподіл функцій,оперативність та незалежність рішень, а також вдосконалена законодавча база, середовище в якому має відбуватияся правосуддя, є дуже важливими елементами цієї доленосної реформи. Також, судова реформа нерозривно пов’язана з реформою адміністративно-територіального устрою та законодавчою реформою.

Судова система в особі її посадових осіб (суддів)— єдиний і повноважний носій правосуддя. Ступінь незалежності суддів має бути дуже висока. Усі кандидати на посаду судді мають пройти через процедуру люстрації та жорсткий конкурс на професійність.

Суддівський корпус має бути сформований заново, а суди складатися з професійних суддів. Безстрокове призначення судді слід довірити Вищій раді юстиції, склад якої має бути повністю оновленим. До Вищої ради юстиції мають прийти незалежні високопрофесійні авторитетні фахівці, більшість з яких будуть обрані суддями, як того вимагають європейські стандарти.

Система органів суддівського самоврядування реформується у такий спосіб, щоб уникнути призначального характеру у процесі фактично нового створення цих органів. Адже, саме від них залежить формування іншого центру ухвалення рішень щодо призначення і кар’єри судді – Всеукраїнської кваліфікаційної комісії суддів, яка зможе забезпечити дійсно об’єктивний добір кандидатів на посаду судді.

Поряд з Всеукраїнською кваліфікаційною комісією суддів слід створити окрему Дисциплінарну комісію, яка б ефективно реагувала на порушення суддею вимог щодо його статусу. У законі мають бути закріплені чіткі та узгоджені між собою підстави для відповідальності суддів, забезпечена ефективна дисциплінарна процедура. Дисциплінарний розгляд має стати також відкритим і змагальним. Недобросовісна поведінка та зловживання, без зволікань має каратися звільненням та пожиттєвою дискваліфікацією. Рішення про відповідальність суддів, які порушили професійні вимоги та етичні норми, мають бути публічними.

Передбачається складання присяги суддями відповідно до професійного Кодексу честі судді. Запровадження Кодексу честі суддів має стати школою еліти суддів, яка цінує бездоганність своєї репутації та силу морального авторитета вище за будь-що.

Система судів має стати більш зрозумілою і збалансованою та будуватися відповідно до потреб справедливого судочинства.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів у якій мають бути цивільні, адміністративні і кримінальні суди. Якщо людина помилиться з вибором суду, то сам суд направить справу до суду відповідної компетенції, який відповідно до закону повинен розглянути цю справу. Для перегляду справ і забезпечення ефективного оскарження рішень, система судів складається з трьох рівнів судів: судів першої інстанції (районний у місті, міський муніципальний суд, що має право винести судове рішення у справі), апеляційних судів (окружний суд) і касаційного суду (Верховний суд України).

Очолює систему Верховний суд. Його завдання — забезпечити дотримання законності судами загальної юрисдикції. Тому, можна сказати, що Верховний суд розглядає питання права. Підставами для його діяльності є порушення закону, перевищення влади, помилка в компетенції, недотримання форми рішення, або суперечливість рішення. Він розглядає скарги та постанови апеляційних судів, які переглядають вироки і рішення судів попередньої інстанції. Останні діляться, у свою чергу, на суди з цивільних і кримінальних справ. У кримінальному судочинстві слід забезпечити реальну змагальність сторін на кожному етапі кримінального процесу, а також запровадити повноцінний суд присяжних.

Структура Верховного суду виглядає так: палата з розгляду цивільних справа, палата з торговельних та господарських справ, палата з адміністративних справ та соціальних спорів, палата з кримінальних справ. Вища рада юстиції складається з Вищої кваліфікаційної та Дисциплінарної комісії суддів.
Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні і він не входить до системи судів загальної юрисдикції.

Пріоритетним напрямком діяльності Конституційного Суду є здійснення конституційного судочинства в Україні. Також, він наділяється функцією конституційного контролю, видає офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Конституційний Суд дає висновки у таких справах:
- вирішення питань відповідності Конституції, законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також до проектів органічних та конституційних законів;
- відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в межах, визначених Конституцією.

Конституційний Суд діє з метою врегулювання спірних питань проведення законодавчої реформи з гармонізації законодавчих актів та приведення їх до норм Конституції.

Конституційний Суд складають особи, які є суспільними авторитетами та визнаними правниками. Судді є незалежними та неупередженими.

Потрібно забезпечити входження до складу суддів Конституційного Суду найдостойніших та найбільш фахових людей. Вони мають призначатися за рівними квотами Парламенту, Президента та Вищої ради юстиції лише з числа осіб, які відібрані незалежною кваліфікаційною комісією після складання кваліфікаційних випробувань і отримали рекомендацію. Підстави та процедура припинення повноважень суддів Конституційного Суду повинна на законодавчому рівні унеможливлювати політичний тиск на них.

Вдосконаленню системи місцевого (муніципального) судочинства сприятиме популяризація третейських судів.

Третейські суди не входять до судової системи України, проте можуть стати активним гравцем задля врегулювання конфліктів у сфері дії господарського і звичаєвого права.

6. Силові органи
……

ІІІ. Законодавча реформа

Життя за законами, орієнтування у законодавчому полі України схоже на ходіння по мінному полю. В подібній ситуації опиняється кожен громадянин. Ходіння по мукам, це перебування у трясовині підзаконних актів та відомчого і чиновницького нігілізму. Навіщо громадянам тисячі законів, десятки тисяч нормативно-правових та підзаконних актів, які разом з процедурними правилами надання адміністративних послуг створюють для громадян правову базу з сотень тисяч правил управління життєдіяльністю? І який це прояв загальної волі, коли він направлений проти волі громадян. Свобода полягає в можливості робити все, що не шкодить нічиїм інтересам, а тому, не заборонене ані суспільством, ані державою.

Кількість законодавчих актів з кожним новим Парламентом зростає, бо весь час виникають моменти неврегульованих спорів, а кожне намагання врегулювати їх на законодавчому рівні призводить до ще більшого розбалансування законодавчої системи. Законодавчі акти перетворились в акти прямої дії задля вирішення певних питань «під замовника», і нікого не хвилює, що такі дії порушують інші норми.

Штампування законів під лобістів стало золотою жилою для парламентарів. Щедра плата замовників за законодавчо надану можливість направляти грошові потоки у відповідному руслі, за розширення владних повноважень, за безкарну антидержавну чи кримінальну діяльність, не йде ні в яке порівняння із заробітною платою нардепа у 80-96 тис. грн. на місяць (25-30 мінімальних заробітних плат). Зрозуміло, є сенс викласти кругленьку суму на виборах, щоб потрапити саме до цього «грошештампувального» цеху, яким сьогодні фактично стала ВРУ(Верховна Рада України).

Так, за десять років, зокрема, до Кримінального Кодексу України внесено змін 120–ма новими законами. Тобто, виявляється, що в середньому, кожного місяця окремим законом вносяться якісь зміни до даного Кодексу. І така «законотворча практика» стосується майже всіх сфер законодавства.

Що говорити про структуру законів, наповнення їх функціональним змістом, коли в Податковому Кодексі є посилання на неіснуючі закони (ст. 172.3), коли за три роки 53-а законами були внесли зміни до існуючого порядку оподаткування. Невизначеність, неоднозначність стали характерною ознакою законодавчої системи. Навіть їхня термінологія потерпає від неоднозначності та протиріч.

Так, сімнадцять законодавчих актів містять різну термінологію нерухомого майна, яка також позначає і рухомі речі. Визначення належності об'єкта до нерухомого майна має велике значення у відносинах, пов'язаних з виникненням, переходом та припиненням права власності на ці об'єкти.

Про те, що сам процес розробки проектів законодавчих актів, м’яко кажучи, не досконалий, свідчить існуюча процедура розробки та погодження таких суспільних документів у відомчих структурах центральної виконавчої влади. Виконавці, розробники, є далеко не фахівцями законотворчого процесу: для них це, скоріше, «Божа кара» від вищого керівництва – написати те, в чому слабо розумієшся, та ще й маєш догодити відомчим інтересам і «замовнику».

Процедура міжвідомчого погодження пронизана метою заробляння відомчого капіталу. Звідси - розпорошеність та дублювання функцій. Закріплення на законодавчо -нормативному рівні одних і тих же процедур за різними установами, в залежності від мети розпоряджатися певним об’єктом, запровадження не впливаючих на результат, та нікому не потрібних «погоджувальних» дій.

Сьогодні неможливо привести приклад жодних розпорядчих дій, що законодавчо передбачені як адміністративні послуги, які б здійснювались через «єдине вікно». Проте «єдине вікно» легально працює у вигляді помічників, посередників та хабарів.

Процедура оприлюднення проектів законодавчих актів, що діє як альтернатива обговоренню в суспільстві, є повною профанацією, ефективність від неї сьогодні є нульова. Завдяки тому, що «оприлюднення» відбувається, влада може дорікати громадянам на їх «пасивність».

Ситуація складається таким чином, що кожен небайдужий громадянин має не працювати, а сидіти на сайтах відомств, вичитуючи статті законопроектів та аналізувати, яким чином вони вплинуть на його життєдіяльність і готувати свої пропозиції, або відмовитись від такої «щирої пропозиції» з боку влади, і це повністю її задовольняє.
Аналогічна ситуація існує з перевіркою законопроектів на регулятивну функцію (встановлення порядку управління діяльністю). Орган, який здійснює перевірку повністю підпорядкований, підконтрольний головному регулятору. Отже, все це є елементами лише «гри в демократію».

Концептуальні засади законодавчої системи верховенства права

Необхідно відійти від законодавчого принципу, який встановлює «що ми маємо право робити, і яким чином нам дозволяється діяти», до принципу – «забороні підлягають лише дії, які є шкідливими для суспільства, а все інше - дозволено». Закон повинен набути ознак загального волевиявлення, а не бути виявом інтересів влади над народом.
Доцільно запровадити градацію законів на конституційні, органічні та звичайні. Органічними є ті закони, ухвалення яких прямо передбачається Конституцією. Органічні закони повинні ухвалюватися більшістю від загального складу Парламенту і набирати чинності лише за умови встановлення Конституційним Судом їхньої відповідності Конституції.
Попередній конституційний контроль щодо органічних законів унеможливить ганебну практику свідомого ухвалення неконституційних положень перед визначальними для розвитку держави подіями, як то вибори, формування урядової більшості, тощо.

Що може змінити рішення Конституційного Суду, прийняте постфактум, наприклад, про те, що певні положення виборчого закону виявилися неконституційними, якщо вибори вже відбулися? Центральна виборча комісія та Президент не завжди спроможні відновити належний правовий порядок. Також, політичні наслідки від застосування неконституційних положень, як-то отримання владних повноважень є значним фактором тиску на Конституційний Суд при ухваленні рішення щодо таких положень.

Попередній конституційний контроль щодо органічних законів усуне ці недоліки та сприятиме утвердженню верховенства права в Україні. В системі законодавства закони повинні мати ознаки такої градації.

Найскладнішим, але конче необхідним завданням сьогодні є систематизація законодавства. Також, у системі законодавства необхідно означити сфери суспільної дії, які розрізняються на:
• конституційне та інше законодавство, закони і підзаконні акти (за юридичною чинністю);
• галузеве законодавство, тобто, однойменне з галузями права, що збігається з ними за предметом правового регулювання: - карне, трудове і т.д.;
• комплексне законодавство, котре містить норми різних галузей права: - карного, адміністративного та, цивільного і т.д., наприклад, екологічне законодавство;
• законодавство локальної дії за територіальною ознакою - законодавство округу, автономії (наприклад, якщо залишиться існуючий статус для АРК, та/або їй будуть надані відповідні права законодавчого характеру).
Результатом систематизації має стати зручна для користування та зрозуміла громадянам, структура системи законодавства, що передбачає:
• внутрішній підрозділ законодавства у якому згруповані відносно відособлені групи нормативно-правових актів, що об’єднані у Кодекси та самостійні (спеціальні) закони у групі;
• внутрішню будову підрозділу на горизонтальну (галузевого характеру) та вертикальну (ієрархічного характеру):
- галузевого характеру (як правило, Кодекс та самостійні закони) – тобто, в системі законодавства підсистеми нормативних актів розрізняються за предметом правового регулювання (наприклад, предмет регулювання трудового законодавства - трудові відносини, а також ті відносини, які тісно пов'язані із трудовими),
- ієрархічного характеру (Кодекс, закони і підзаконні акти) — тобто, в системі законодавства, підсистеми нормативних актів повинні розрізнятися по юридичній чинності.
• впорядкування нормативно-правових актів, що здійснюється чотирма способами:
- Обліком нормативно-правових актів - збиранням, фіксуванням в логічній послідовності, та зберіганням нормативно-правових актів, підтриманням їх у відповідному контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також, створення спеціальних систем їхнього нагромадження та пошуку.
- Інкорпорацією — об'єднанням групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологічним, тематичним, тощо) без зміни їхнього змісту.
- Кодифікацією - змістовною переробкою, узгодженням і об'єднанням певної групи юридичних норм, пов'язаних спільним предметом правового регулювання в єдиному нормативному акті. Тобто, це впорядкування правових норм, яке супроводжується переробкою їхнього змісту, зі скасуванням одних, й ухваленням інших норм права, що можливе лише у процесі правотворчості. В результаті кодифікації видається єдиний, логічно і юридично цільний, нормативно-правовий акт (НПА). Тому, кодифікація завжди має офіційний характер і може проводитися тільки державним правотворчим органом.
- Консолідацією (гармонізацією) - як видом систематизації, в процесі якої певна кількість актів може об’єднуватися в новому документі. В процесі консолідації правотворчим органом створюється новий НПА, який повністю замінює попередні; усі нормативні положення раніше прийнятих актів об'єднуються в ньому без змін, хоча, як правило, здійснюється їх редакційна правка: усуваються суперечності, повтори, тощо.

З метою реалізації в життя засад даної концепції мають відбутися адміністративні перебудови в структурі законодавчої та виконавчої влади, які передбачають створення при владі незалежних інститутів права, які будуть залучати до цієї роботи авторитетних та неординарних професіоналів (не обов’язково з юридичної освітою), але об’єднаних загальнонаціональними інтересами. Інститути формуються за функціональним призначенням та підпорядковуються Міністерству юстиції.

Обов’язковим атрибутом таких інститутів має стати практичне дослідження законопроектів на відповідність запитам громадськості, та їхньому адаптуванню в суспільстві.

Підготовлено: Валерій Гайдук тел. 093 926 16 58
Е –мail: hayvaleri@gmail.com

Повний текст можна завантажити в прикріпленому файлі
………..
© Текст цієї програми є об’єктом авторського права автора. Будь-яке копіювання, оприлюднення та використання об’єкту авторського права здійснюється виключно за згодою автора.

[color="#800080"][/color]

Загальне враження - запропоновані реформи спрямовані на перефарбування діючоі гри "Політика", подовження статусу неконституційного Президента і т.п. Все це дуже далеке від народовладдя. Більш детально в http://world-ontology.org/index.php?showforum=591