проект

На основі Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, підтвердженого 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі, з метою утвердити суверенітет народу України на виконання Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року,

Ми, громадяни України різних національностей і віросповідань, які проживаємо на території України та за її межами – народ України,


суверенітет народу України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади народу в межах її території, право народу самому вирішувати свою долю — безпосередньо визначати та змінювати конституційний лад, делегувати свої повноваження органам влади, контролювати діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, депутатів та інших посадовців і приймати відповідні рішення, а також таке:

1. Метою народу України є життя в задоволенні, щасті, з любов’ю до людей, Природи, наведення ладу на Землі.

2. Народ України - територіальні громади, українці є провідниками чеснот по відношенню до себе, сім’ї, громади, громад району, громад регіону, в державі, в Світі, керується у своїх діях такими принципами:
- моральність
- доброзичливість
- повага
- співчуття
- розумність
- гідність
- чесність
- самовдосконалення
- компетентність і професійність
- відповідальність
- верховенство права.

3. Єдиною владою в Україні є народна влада. Вищим органом влади в Україні є Всеукраїнські збори. Вищим органом влади в громадах є збори громад, які мають приймати і затверджувати рішення з будь-яких питань, які делеговані до повноважень їх органів влади, включаючи і питання про припинення повноважень будь-якої особи в таких органах влади.

4. Народ України є власником природних ресурсів, комунального і державного майна, бюджету, здійснює по відношенню до них права та обов’язки власника. Земля України розумно використовується, не може бути предметом купівлі – продажу.

5. Територія України є неподільною і недоторканою. Захист території України, участь у зборах територіальної громади і виборах є священним обов’язком кожного. Кожен здійснює захист території України згідно своїх якостей і здатності.

6. Декларація про Суверенітет Народу України приймається Всеукраїнськими зборами і є установчим документом по відношенню до Конституції України. На підставі цієї Декларації діюча Верховна Рада України приводить Конституцію України у відповідність до неї відповідними законопроектами протягом 2 місяців з дня передачі протоколу Всеукраїнських загальних зборів про її прийняття Голові Верховної Ради України. Положення Конституції України, які потребують затвердження на референдумі після їх обговорення протягом до 3 місяців, виносять на референдум, який призначають не пізніше 4 місяців після прийняття цієї Декларації.


7. Дії органів влади не відповідають очікуванням народу України, а більшість рішень спрямовані проти інтересів народу України або є неефективними, зокрема:
- Президенти України, фактично, самоусуваються від виконання обов’язку гарантувати дотримання конституційних прав громадян, які вже не можуть захищати свої права в судах через руйнацію судової системи; на звернення громадян немає належної реакції – Офіс (Адміністрація) Президента України спрямовує їх на розгляд тим установам, чиї дії оскаржують; принципи формування тарифів органом, який підконтрольний Президенту України, спрямовані на подальше зубожіння громадян; ведеться прихована війна проти волонтерів та добровольців, які захищають Україну від кремлівської агресії, а дипломатична протидія агресії обмежена мінімумом – міжнародними санкціями; та ін.
- корупція, рейдерство і т.п. – це виклик суспільству і владі, яка веде боротьбу з ними в примітивний спосіб і вкрай неефективно – вже нараховується шість установ, які уповноважені вести боротьбу з корупцією, але вони демонструють лише чвари між собою;
- економічна і соціальна політика спрямована на максимальне економічне приниження громадян, щоб змусити їх прикладати всі зусилля лише на виживання, бо зростання тарифів на енергоносії та послуги значно випереджає зростання їх доходів – їх формують лукаво посилаючись на аналогічні показники за кордоном і при цьому замовчують, при якому рівні доходів їх там встановили;
- діяльність державних підприємств, в тому числі «Нафтогаз України», спрямована проти інтересів народу України;
- неспроможність та некомпетентність тих, хто творить закони, демонструє, зокрема, їх бажання заборонити законом дію ідеології «Русский мир», бо такій ідеології здатна протистояти і перемогти її лише інша ідеологія, яка ґрунтується на загальнолюдських цінностях;
- як наслідок вказаних недоліків суттєво зросла трудова міграція українців до пандемії короновірусу, що створила загрозу державності України;
- повернення українців з трудової міграції, яке спричинено світовою пандемією короновірусу, створило нові виклики з їх працевлаштуванням, на які немає адекватної відповіді у чинної влади.

8. СИСТЕМНІ ПРИЧИНИ такого критичного стану в Україні вбачаються в наступному:
А) пост Президента України запровадили шляхом конституційного перевороту 05.07.1991 року за рекомендацією Кремля, з порушенням положень статті 5 Конституції УРСР, яка діяла на той момент, щоб, фактично, створити кругову поруку «клубу неконституційних президентів», бо всі Президенти в бувших республіках СРСР є узурпаторами державної влади, оскільки вони не відносяться до жодної з гілок державної влади, а для них створена неконституційна президентська (монарша) гілка влади, що призвело до дуальності влади, втручання Президента в діяльність інших гілок влади. Це призвело до грубого порушення конституційного ладу, який визначений, зокрема, в Розділі ІІІ Декларації про державний суверенітет України, в статті 6 Конституції України, і, до речі, в статті 10 Конституції РФ, поділом державної влади тільки на три гілки – законодавчу, виконавчу, судову;
Б) політичні сили сприймають дозвіл на політичну діяльність, що закріплено в статті 15 Конституції України, як дозвіл на захоплення, використання та утримання державної влади. В результаті в Україні політика перетворилася на один із видів ігроманії, і в цій грі пусті обіцянки, популізм політиків та їх брехня стали нормою;
В) оскільки призами в цій політичній грі є місця у Верховній Раді України, бонусом – створення власного уряду, а джек-потом – посада Президента України, то очевидно, що головною умовою та каталізатором вказаної ігрової залежності так званих політиків та їх оточення є централізована влада;
Г) результати референдуму за народною ініціативою, який відбувся 16.04.2000 року, що є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, народні депутати Верховної Ради України проігнорували і здійснили узурпацію державної влади, не подавши до цього часу жодного законопроекту на їх виконання, що призвело до руйнації принципів демократії та формуванню і подальшому зміцненню політичної корупції в Україні;
Д) державу увільнили від обов’язку здійснювати консолідацію української нації коли затвердили в статті 11 Конституції України її повноваження – лише «сприяти», не визначивши хто ж саме має це здійснювати. Це спричинено тим, що консолідація нації можлива тільки на основі національної ідеї, що має стати основою національної та державної ідеології, тоді як в статті 15 Конституції Україна існує заборона, яка трактується як заборона будь-якої ідеології на рівні держави.

9. Для відновлення порушеного народовладдя, конституційного ладу, державної влади та її вдосконалення, з метою запобігання таким проявам в майбутньому, розвитку реального народовладдя, керуючись виключним правом народу визначати та змінювати конституційний лад, що затверджено в статті 5 Конституції України,

ВИРІШИЛИ:

i. Для втілення повновладдя народу України державну владу України розподілити між чотирма гілками - законодавча, виконавча, судова і контролююча, якій підзвітні органи інших гілок влади, їх посадовці.

ii. Пост Президента України скасувати, його повноваження перерозподілити між відповідними гілками державної влади.

iii. Здійснити реальну децентралізацію влади, розподіливши її на чотири рівні - первинний, районний, регіональний, республіканський. Об’єднанні територіальні громади (надалі - ОТГ) є первинним рівнем державної законодавчої, виконавчої, контролюючої влади і здійснюють її в повному обсязі на відповідній території через уповноважені ними органи влади. До повноважень верхніх рівнів влади відносяться лише ті, які мають бути вирішені для забезпечення функціонування громад відповідних рівнів, в першу чергу ОТГ, і держави в цілому.

iv. Судова гілка державної влади має поділятися на три рівня – районний, регіональний, республіканський. Суди районного рівня є судами первинної інстанції. Суди регіонального рівня є судами апеляційної інстанції. Верховний Суд України є судом касаційної інстанції. Справедливість судових рішень має ґрунтуватися на вердикті колегії присяжних судів відповідного рівня.

v. Для забезпечення консолідації української нації, злагодженого функціонування всіх органів влади, запровадити державну ідеологію фамілізм, яка ґрунтується на національній ідеї «Моя родина – вся України», у відповідності до яких кожний громадянин, посадовець, виробник, підприємець, іноземець має вчиняти дії, приймати рішення з дотриманням наведених вище принципів, які властиві доброзичливим взаємовідносинам у родинах та між родинами. Контроль за дотриманням такої відповідності покладається на органи контролюючої влади ОТГ. Основи консолідації української нації та національної і державної ідеології (надалі – Основи) визначити в новому розділі Конституції України, зміни до якого вносяться лише за результатами референдуму.

vi. Контроль за дотриманням законності на територіях ОТГ покладається на прокуратуру, яка має стати підрозділом органу контролюючої влади ОТГ. Формування прокуратур районного, регіонального та республіканського рівня забороняється. Повноваження прокуратури визначити в оновленому Розділі 5 Конституції України «Народний контроль».

vii. Повноваження органів контролюючої влади не можуть бути обмежені законом, якщо їх дії та рішення відповідають Основам, які заборонено тлумачити спотворено. Повноваження органів державного нагляду передати до органів контролюючої влади ОТГ, а їх обсяг підлягає належному розширенню. .

viii. Для посилення зв’язків з українцями – громадянами інших країн, створення умов для повернення трудових мігрантів, забезпечення поваги, виваженого ставлення до права голосу здійснити його диференціацію на право дорадчого та право вирішального голосу. Право дорадчого голосу надається українцям – громадянам інших країн, які його раніше не мали, але мають бажання посилити зв'язок з Батьківщиною, громадянам України, які проживають за кордоном, крім тих, які знаходяться у відрядженні, і перебувають на консульському обліку, та в інших випадках, що буде визначено Конституцією України. Особи, які мають право вирішального голосу в Україні, набувають право обіймати посади, отримувати пільги, та ін., які фінансуються за рахунок бюджету або іншим чином пов’язані з бюджетом. Особи, які мають подвійне громадянство, не можуть мати право вирішального голосу, а приховування такого подвійного громадянства має наслідком припинення дії права голосу для таких осіб. Під час голосування дорадчі голоси враховуються у співвідношенні до вирішальних голосів, яке визначить закон.

ix. Особи з діючим правом вирішального голосу мають право на отримання дивідендів від прибутку, який формується внаслідок використання державного майна та природних ресурсів України, а також в межах ОТГ – від використання комунального майна.

x. Особам, яким припинено дію права голосу або які не подавали заяву на приєднання до української родини, не можуть користуватися природними ресурсами, надрами та ін. без дозволу органів влади ОТГ, який має визначити закон.

xi. Право голосу – дорадчого або вирішального – надається особі, яка добровільно звернулася до відповідного територіального органу із заявою про приєднання до української родини, прийняття на себе обов’язку дотримуватися Основ, і надання їй права голосу. Вказана заява особи та рішення по ній виконують функцію, що є ключовою в розумінні суспільного договору. Інформація про надання, відмову в наданні права голосу, та його діючий статус по кожній особі відображається в Єдиному реєстрі. Підстави для відмови в наданні права голосу та сам порядок надання права голосу визначить закон.

xii. Існуюча виборча система, яка відповідає лише умовам політичної гри, і, фактично, шкодить інтересам громадян, громад та держави в цілому, підлягає повній зміні. Втручання будь-яких партій у виборчий процес заборонено. Перед усім, на виборні посади мають приходити особи з належною професійною підготовкою і відповідним досвідом роботи в органах нижчого рівня, які мають право вирішального голосу. В свою чергу таким особам, які чесно і сумлінно виконують свою роботу, необхідно створити умови впевненості в своїй перспективі. Для цього вибори мають проходити не періодично, а за необхідності. Така необхідність може виникати в разі припинення повноважень:
• за заявою особи
• за станом здоров’я особи
• у випадку смерті особи
• на підставі чинного рішення стосовно такої особи про обмеження права голосу або про припинення дії права голосу
• позбавлення довіри особи в залежності від того, до виборного органу якого рівня її обрано, за яке проголосували:
1. не менше 50% від числа голосів виборців ОТГ, які проголосували за обрання такої особи;
2. не менше 50% ОТГ, через свої виборні органи, висловили недовіру;
3. не менше 50% громад районного рівня, через свої виборні органи, висловили недовіру;
4. не менше 50% громад регіонального рівня, через свої виборні органи, висловили недовіру.
• в разі незадовільної оцінки результатів виконання обов’язків після обговорення періодичного або позачергового звіту такої особи, вимоги до яких та періодичність визначатиме закон;
• на підставі рішення Верховної Ради Народного Контролю України про розпуск ради, до якої обрано особу.
Громадяни, які мають право голосу, голосують про висловлення недовіри або підтвердження довіри конкретній особі на офіційних сайтах громад відповідного рівня після офіційної реєстрації.

xiii. Право ініціативи будь-якого рішення ОТГ належать членам цих громад з правом вирішального або дорадчого голосу. Право законодавчої ініціативи належить депутатам рад ОТГ. Законопроект та інші рішення відповідного рівня приймаються, якщо за нього проголосували на менше 50% органів ОТГ відповідних громад, до яких вони входять.

xiv. Жодний орган державної влади не може бути центральним. Органи влади громад верхніх по відношенню до ОТГ рівнів, які формують за асамблейним принципом, забезпечують взаємодію органів влади нижніх рівнів, виконують представницьку функцію відповідного спрямування громад свого рівня та затверджують прийняті в ОТГ рішення.

xv. Для захисту національної безпеки України, її національних інтересів у міжнародних відносинах створити посаду Верховного головнокомандуючого (або Генерального секретаря Ради національної безпеки та оборони), порядок призначення, права, обов’язки та повноваження якого визначити в Конституції України. Передбачити законом порядок обрання Верховного головнокомандуючого (або Генерального секретаря) шляхом голосування в ОТГ з числа кандидатів, які мають підтримку в органах контролюючої влади ОТГ.

xvi. Будь-які рішення, дії органів влади мають вчинятися виходячи з того, що вони спрямовані на захист прав і законних інтересів членів української родини, громад і держави. Рішення, які можуть бути трактовані як такі, що спрямовані проти таких прав і законних інтересів, потребують попереднього обговорення та погодження в ОТГ і громадах, які входять до їх складу.

xvii. Оподаткування доходів здійснюється в межах 10 – 20% в залежності від статусу права голосу фізичної особи, керівників і бенефіціарів юридичної особи. Приховування доходів суперечить принципам родинних взаємовідносин, наведеним вище принципам і потребує відповідного реагування органу контролюючої влади ОТГ, яке буде визначене законом відповідно до його повноважень.

10. Наведені вище рішення не є вичерпними і можуть бути розширенні при підготовці відповідних законопроектів.

11. На виконання наведених рішень діючій Верховній Раді України в місячний термін підготувати і винести на всенародне обговорення відповідні законопроекти.

12. В разі невиконання п.11 Верховна Ради України вважається розпущеною, а її повноваження тимчасово переходять до Президії Всеукраїнських зборів, фінансування якої здійснювати за рахунок бюджету Верховної Ради України.

Декларація про Суверенітет Народу України створена на основі Акту проголошення незалежності України від 1 грудня 1991 року на виконання Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, виключного права народу визначати та змінювати конституційний лад.

Віктор Лоза