Наведена схема відображає існуючу структуру органів державної влади та місцевого самоврядування, які визначені Конституцією України (далі – КУ). При цьому на схемі народ України відображено як «Виборці», які своєю участю у виборах, референдумах впливають на функціонування державної влади та місцевого самоврядування ( ). На схемі також показані функціональні зв’язки між органами державної влади і місцевого самоврядування ( ) та Президента України ( ). Це наштовхує на думку, що Президент не належить до державної влади, але так записано в КУ.

З іншої сторони, це є доказом того, що в основі структурної схеми республіки Україна лежить традиційна схема управління імперіями на чолі з монархом (імператором). З 16.07.1990 р., коли Верховна Рада Української РСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України» (№55ХІІ) і до прийняття 05.07.1991 Закону УРСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» (№1293-ХІІ) в Україні існувала інша схема органів влади – без Президента. А 05.07.1991 відбулася зміна конституційного ладу і республіка «УРСР» перейшла до традиційної схеми влади імперій, в якій місце депутатів Верховної Ради в інших країнах посідали паші дивану при султані в Стамбулі, бояри при царі в Кремлі, і т.п. Як відомо, влада в імперіях, яку б форму вони не приймали, належить імператорам, і народ – це вірнопіддані імператора, якого до влади не допускали. Безумовно, з часом відбулися зміни – народу дозволили обирати не тільки «своїх» парламентаріїв, але й самого главу держави. Це стали називати народовладдям. КУ дозволяє народу проводити, зокрема, референдуми, але, як показує досвід референдуму за народною ініціативою 2000 року, такі референдуми не впливають на прийняття рішень на державному рівні. Тобто, безпосереднє народовладдя в Україні не працює. І працювати таке «повновладдя народу (народовладдя)» не може. Бо влада може належати народу повністю лише тоді, коли він контролює і впливає на органи влади постійно, а не періодично. Це головна умова функціонування народовладдя, якщо народ є сувереном в дійсності.

З іншої сторони, причина неефективності існуючого «народовладдя» полягає у значному дистанціюванні державного рівня прийняття рішень від народу, а точніше – від виборців, більшість з яких наразі переконана, що від них нічого не залежить. Влада прийме те рішення, яке їй потрібне. Отже, виборці, народ не відчувають себе владою. Способи дистанціювання народу (виборців) від влади – територіальні, структурні, технічні,- діють одночасно. Територіально влада і народ розділені десятками, сотнями кілометрів, структурно – через посередників, головним чином, у вигляді партій, ніби політичних, а технічно – через низький рівень впровадження електронних комунікацій.

Таким чином, говорити про реалізацію народовладдя в умовах існуючої структурної схеми органів влади імперії немає підстав. Бо в будь-якому разі, при збережені центральних органів влади, які, начебто, виконують волю виборців, народовладдя, що діє постійно, існувати не може. Його прояви будуть періодичними – від виборів до виборів, від референдуму до референдуму. Можна запровадити збори, віче і т.п. Але вони теж носять періодичний характер. Більшість часу реальна влада буде в руках обраних, які приймають державні рішення на свій розсуд, керуючись своїми міркуваннями та інтересами. Так, самі ж народні депутати Верховної Ради говорять, що не менше 90% поданих законопроектів не відповідають інтересам народу України. Тобто, ті 90% законопроектів підготовлені тими, за кого голосували виборці. Отже, опосередковане народовладдя в Україні не працює також.

При цьому необхідно згадати, що «Президент України обираєтьСЯ громадянами України…» (ст.103 КУ). Начебто, він обирає себе сам. Це прояв ментальності імперського ставлення до глави держави, яке зафіксоване в КУ та є постійним у функціонуванні органів влади.

Висновок – при збережені існуючої загальної структурної схеми органів централізованої влади України, в якій державний рівень прийняття рішень є недосяжним постійно для народу в особі виборців, реалізація будь-якого проекту постійно діючого повновладдя народу (народовладдя) України неможлива. Ні теоретично, ні практично.

Лоза В.М. системний аналітик, Lvm7753@gmail.com

Текст повністью зі схемою - в прикріпленому файлі